Огляд життя і творчості
Борис Мозолевський, археолог і поет, – одна з найяскравіших постатей в сучасній історії та культурі Придніпров’я. І хоч він – не уродженець Дніпропетровської області, не був постійним її мешканцем – він наш земляк. А вже того, що зробив Борис Миколайович для Дніпропетровщини, розкопавши і дослідивши стародавні кургани, явивши світові скарби матеріальної та духовної культури скіфів, ніякими мірками не виміряєш. Сама лише славнозвісна золота пектораль, яка уславила наш край і Україну, чого варта! А які ж поезії присвятив він неозорим придніпровським степам! І як він любив ці степи! Біографія Бориса Мозолевського вже достатньо вивчена і описана. Життя його не було легким і безхмарним. Усього випало в нестримному бурхливому житті поета від Бога і археолога від Долі. А починалась його біографія, як і в багатьох його ровесників – дітей передвоєнного покоління.
«Життя і смерті спивши щедрий келих, усі літа спаливши на вогні...»
Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року в сім’ї колгоспників у селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині. Війна увірвалась в його дитинство, забрала батька. Вже десятилітнім хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими.
Від макухи і висівок був я кволий і миршавий.
А країна підводилась по війні із руїн.
Я пишався п’ятірками і першими віршами,
Тим, що юшки колгоспної задаремно не їв.
А в п’ятнадцять років, після закінчення сільської школи-семирічки, пішов до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил. Його, як і багатьох юнаків того покоління вабило небо. Борис із дитинства був наполегливим, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі в місті Єйську. Його близькими друзями були Георгій Шонін, Георгій Добровольський і Володимир Джанібеков, разом вони склали іспити до загону космонавтів. На відміну від друзів космонавтом Борис Мозолевський не став. 1956 року під час 50 % скорочення Військово-Повітряних Сил його демобілізували. Чи виною тому стало правдошукацтво і принциповість характеру, чи так розпорядилась доля...
На двадцятому році я зробив розворот,
Й повела мене доля на завод в кочегари,
Щоб достоту збагнути, чим живе мій народ.
Після демобілізації юнак переїхав до Києва, працював на будівництві різноробом, бетонником, влаштувався на завод залізобетонних конструкцій кочегаром. Поруч із цим займався громадською роботою, був комсоргом, заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету.
1964 року Борис Мозолевський закінчив університет. Відбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров), повернувся до Києва. Тут працював у Палаці піонерів, керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молодіжну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. Крім усього іншого, Борис Миколайович вже мав сім’ю. Здавалось би, повна ідилія молодого успішного перспективного громадянина. Але знову його життя дало крутий розворот...
Наприкінці 1965 року Борис Миколайович організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам: Іванові Драчу, Дмитрові Павличку, Василеві Стусу. Ці поети були владі, як більмо в оці, популяризувати їхню творчість суворо заборонялось. Вже другого дня потому Мозолевського не тільки звільнили з роботи, а й узяли під нагляд КДБ як неблагонадійного. І знову він пішов кочегаром на завод, іншої роботи йому просто не давали. І ще він знову взявся за археологічні пошуки, треба ж було годувати сім’ю.
Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам’ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль.
Звістка про знайдену Мозолевським пектораль блискавично облетіла весь світ, її фото і описи надрукували усі періодичні видання Європи, Америки, Азії. Згодом стали виходити солідні дослідження цієї та інших знахідок Бориса Миколайовича. 1977 року видання «Курьер ЮНЕСКО» весь перший номер присвятило скіфам.
Відомий перуанський колекціонер і антиквар, власник музею інкських коштовностей, де містяться тисячі художніх витворів, Ларк Еррера сказав: «Якби я нічого не придбав, крім цієї речі, я вважав би, що прожив своє життя дуже плідно».
Борис Мозолевський став настільки відомим, що влада побоялась його чіпати. Так він уник арешту.
У нього ще були нові археологічні знахідки. У вісімдесяті роки XX століття на території Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей, Криму він оглянув більше 60 курганів, серед яких виявив понад два десятки царських прикрас. Працював на розкопках відомих курганів Чортомлик і Соболева Могила, де теж знайшов непересічні пам’ятки скіфської культури. Він захистив кандидатську дисертацію, надрукував наукові та науково-популярні видання, видав поетичні збірки, виховував учнів і виступав перед численними аудиторіями. Продовжував працювати – неспинно, затято, запекло.
Обірвалося життя Бориса Мозолевського раптово: він не встиг завершити докторську дисертацію на тему «Етнічна географія Скіфії».
13 вересня 1993 року Бориса Мозолевського не стало серед сущих на цьому світі. Поховали його у Києві, а душа, певно, полинула у ті далекі міфічні Герри, де ховали скіфських царів і де живуть герої його віршів.
Ще б книгу книг створити у безсонні,
Іще б одну відкрити пектораль.
А та, що ходить з гострою косою,
Колись прийде і скаже: «Помирай».
І все. І край. Нічим не ублагати.
Не знайдеш для амністії підстав.
Не скажеш, що не встиг ще докохати,
Не все повідав і не все зверстав.
 |  |  |
|---|---|---|
 |  |